Чернігівці дізналися про реліквії, що пов’язані зі Святителем Феодосієм
Чернігівці дізналися про реліквії, що пов’язані зі Святителем Феодосієм і зберігаються в обласному історичному музеї.
У Чернігові є легенда: поки мощі Святителя Феодосія перебувають у місті, його жителям не загрожують ні епідемії, ні голод, ні стихійні лиха. Нібито Святитель надійно оберігає #містоСили. Чи насправді це так? Напевно, кожен сам вирішує, у що йому вірити. Але під час облоги російськими військами в лютому-березні 2022-го Чернігів вистояв! Так само, як вистояв і Ленінград під час облоги німецькими військами в період Другої світової.
Яким же був майбутній Святитель під час свого земного життя? Якими справами завоював авторитет чернігівський архіпастир? Чому удостоєний честі бути зарахованим до сонму святих і якими чудесами прославився? Як відбувався процес його канонізації та як він посприяв розвитку «паломницького туризму» в Чернігові?
Про це йшла мова під час відкритої лекції в Чернігівському історичному музеї імені В.В.Тарновського в п’ятницю, 30 вересня. З доповідями для зацікавлених у рамках проекту «Чернігів – #МістоСили” виступили науковий співробітник музею, кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода та завідувачка науково-освітнього відділу Наталія Самохіна. Присутніх привітав і директор музею Сергій Лаєвський.
Мирослав Май-Борода, зокрема, розповів про земне життя Феодосія Углицького (до слова, Феодосій – чернече їмя, як звали майбутнього Святителя в миру – не відомо). Своє імя під час постригу він отримав на честь одного із засновників Київської Лаври – Феодосія Печерського. Науковець проілюстрував виступ світлинами деяких артефактів, що пов’язані з ім’ям Святителя та зберігаються в колекції обласного історичного музею.
Це, зокрема, деякі листи та документи з його особистим підписом. Це єпітрахіль – елемент ритуального вбрання священиків, що була виготовлена за часів, коли жив Феодосій Углицькій, імовірно, в Пятницькому монастирі. Та сакос – верхній одяг архієрея, що могли вдягати лише патріархи та митрополити. Виглядає як коротке вбрання з широкими рукавами, що надягають поверх підсакосника та єпитрахилі та виготовляють з дорогої тканини.
— Сакос – це елемент вбрання, який шили лише індивідуально, — пояснює Мирослав Май-Борода. – Один з таких сакосів зберігався у фондах нашого музею в доволі непоганому стані, лише його рукави були сильно забруднені воском. Мені важко уявити, як таке могло статися під час служби. Трохи почистили та відреставрували цю реліквію і лише торік встановили точно, що він належав саме Феодосію Углицькому.
Відомо, що до Чернігова Феодосій Углицький переїхав у 1688 році та прийняв під управління Свято-Успенський Єлецький монастир після нещодавно померлого Іоаникія Галятовського. Він стає найближчим помічником чернігівського архієпископа Лазаря Барановича (той сам захотів бачити тямучого та діяльного Феодосія поруч з собою).
Досвідчений настоятель хутко вирішив усі справи з маєтностями на користь монастиря. Тоді патрон без будь-яких вагань доручив Феодосію завідувати економічними та єпархіальними справами й почав клопотатися про висвяту на своє місце, бо майже досяг дев’яностоліття.
Здобувши згоду гетьмана Івана Мазепи, він послав Феодосія до московських царів та патріарха Адріана. 13 вересня 1692 р. в Успенському соборі Московського Кремля відбулася урочиста архієрейська хіротонія. Патріархові було незручно призначати Феодосія на місце ще живого архієпископа, але це питання швидко узгодили. Нечуваним було й те, що новий чернігівський архієпископ отримав право вбиратися в сакос.
У Феодосія вистачило такту залишитися в Єлецькому монастирі й керувати єпархією від імені Лазаря Барановича аж до смерті останнього у вересні 1693 р. Архієпископ займався здебільшого поточними справами, давав дозвіл на спорудження нових церков й освячував їх, заснував Любецький скит, освятив церкву Домницького чоловічого монастиря. Вчасно потурбувався він про помічника та обрав намісника Брянського Свінського монастиря Іоанна Максимовича, котрого призначив єлецьким архімандритом, а згодом — своїм наступником.
Спочив Феодосій Углицький 5 лютого 1696 р. Його поховали в печері в Борисоглібському соборі. І вже згодом відбулося перше диво – зцілення його наступника Іоанна Максимовича. Тіло чернігівського архіпастиря залишалося нетлінним. Про нього почали говорити як про святого. Але чудеса, пов’язані з його іменем, почали ретельно записувати лише з 1850 р., і то був явний крок підготовки до канонізації.
Коли губернатор Анастасьєв в 1889 році відправив до Москви черговий звіт про стан справ у губернії, то окремо згадав і «про чудеса». Це був ще один крок. Рішення про канонізацію нового святого Священний Синод ухвалив 26 червня 1896 року, і в Чернігові почалася масштабна підготовка. Докладніше про це нам розказала Наталія Самохіна. Ми нібито перенеслися більш ніж на 100 років назад і стали свідками хвилюючих подій к. ХІХ ст.
Процес канонізації Святителя відбувся 9 (22 вересня за новим стилем) 1896 року. Значення цієї події для Чернігова було величезним. На канонізацію приїхали державні та громадські діячі, сотні представників духовенства та тисячі паломників. Торжества тривали тиждень. Гостей треба було достойно прийняти, розмістити та нагодувати. В процес активно включилися монастирі та жіноче духовне училище, місцеві ремісники та міщани.
Меценат Микола Терещенко виділив кошти на виготовлення розкішної раки, до якої були перенесені мощі Святителя. Багато гостей прибували пароплавами, тож відновили та полагодили пристань на березі Десни. Святкування сприяло розвитку торгівлі, закладів громадського харчування та готельної справи. Вважається, що впродовж року з моменту канонізації в Чернігові побували близько 150 тисяч паломників. У 1897 році до нас завітав шанований архіпастир – Іоан Кронштадтський. Місто активно розвивалося.
Вікторія Сидорова
